— Федір Федорович, газети того часу багато писали про спробу рейдерського нападу на гуртовий ринок «Нежданий», яким ви керуєте.

— Так. Шуму було багато.

— Але чому Ви вирішили стати на його захист?

— Розумієте, цей ринок дуже важливий для людей. І ось так просто віддати його комусь, щоб тут поробили закриті розважальні комплекси, бані й сауни якісь… – я не міг цього дозволити. Тому я сказав: «Ви нічого не отримаєте. Тільки через мій труп»…

— …І що?

— Як бачите я живий і здоровий. (Сміється).

— Я бачу, що Ви в чудовій формі.

— Гуртовий ринок у Великих Копанях, здається, був першим в Україні великим центром, де селяни могли реалізувати вирощену продукцію?

— Так, і на сьогодні він залишається найбільшим. Сьогодні ринок займає вісім гектарів, має більше тисячі торгових місць, обслуговує близько чотирьох тисяч машин за добу.

«Тут було лише озеро. Всі відмовилися від мого задуму»

— А як виникла ідея його створення?

— У 95-му році ми зіткнулися з тим, що люди, які важкою працею виростили врожай, не мали можливості продати свою сільгосппродукцію за достойну ціну. Тому я вирішив створити Великокопанівський гуртовий ринок, де люди із сіл Херсонської області та з інших областей могли б реалізовувати свої врожаї.

— Чому саме у Великих Копанях?

— Я вважав своїм обов’язком дати селу, де я живу, нове підприємство, нові робочі місця, розвинену інфраструктуру. Але тут лише озеро було. Тому, нажаль, всі відмовилися від мого задуму – махнули рукою: мовляв, ну, і будуй ринок сам.

— А ви?

— А я – побудував.

— Важко було?

— Розумієте, я пообіцяв собі і людям у селі, що побудую новий ринок. Слово дав. А коли людина зосереджена на результаті, коли готова брати на себе відповідальність за себе та інших людей – Господь дає їй сили. До того ж будівництво – моя улюблена справа. Я за фахом будівельник у п’ятому поколінні.

— Ого!

— Це ще не «ого». Ось у мене онук підростає – так він уже будівельник у сьомому поколінні. Правда, йому поки лише півтора рочки (сміється), але вже любить майструвати, молоток впевнено тримає.

— Тож у Вас ціла династія будівельників?

— Так. Батько мій будував Каховську ГЕС, дід — Дніпрогес, прадід — Одеський морський порт. Тому труднощів я не боявся, коли починав будівництво.

— Прізвище зобов’язує?

— Можна й так сказати. До речі, прізвище Негой зустрічається ще за царських часів у списках Петербурзької будівельної картелі... Довелося засипати шість гектарів озера, освоїти територію, створити торгові місця. І сьогодні я пишаюся тим, що найбільший гуртовий ринок України розташований у моєму селі Великі Копані.

«Сьогодні до нас їде вся Україна»

— Ідучи сьогодні по ринку, я бачив багато вантажівок із західних регіонів, центральних областей, з Криму.

— Вся Україна тут зараз реалізовує свою продукцію. Бо для сільгоспвиробника дуже важливо мати якісний збут своєї продукції: стабільний, постійний, за достойну ціну. Тоді сільськогосподарська галузь може розвиватися. Я їздив іншими регіонами, бував у різних селах, де скрізь одна й та сама проблема – нестача коштів. Адже посадковий матеріал треба придбати, добрива треба придбати, землю обробити – це великі витрати, не говорячи вже про важку працю на землі. А от відповідну віддачу, гроші за вирощений врожай людям отримати буває складно.

— Бо немає збуту?

— Так, а закупівельники, які їздять селами, пропонують дуже низьку ціну. В результаті відсутність стабільного збуту гальмує розвиток невеликих приватних господарств. Це основи економіки. Чому у Європі малі фермерські господарства виробляють більшість усієї продукції?

— Чому?

— Тому, що у Європі фермер, який ще тільки висаджує, скажімо, розсаду помідорів, уже має контракт на продаж майбутнього врожаю, і забезпечений коштами на його вирощення. А в нас – це ризики лише одного фермера, який до того ж рахує кожну копійчину. Тому важливо було створити на Херсонщині такий потужний гуртовий ринок, який ми маємо сьогодні, щоб люди знали: вирощений сьогодні врожай, вони завтра продадуть увесь. Сьогодні, як ви побачили, до нас їде вся Україна закуповувати сільгосппродукцію. І це важливо для малих фермерів. Бо вони тоді можуть самі вирішувати коли і за скільки продавати свій врожай. А не так, як у Західній Україні: приїжджає закупівельник і каже: «Я беру картоплю по 60 копійок, а не хочете продавати – то можете викинути її свиням». Так мені скаржилися селяни з інших регіонів. І люди змушені продавати за ту ціну, яку дають. Бо їм більше нікуди діти свій врожай, вони не мають доступу до великого ринку.

«Головна проблема сьогодні – це нестача коштів у людей»

— До речі, продавці саме із Західної України щойно розповідали мені, що постійно їздять у Великі Копані аж із Волинської області.

— І не лише з Волині, сюди їдуть продавці з Молдови, і покупці з Краснодарського краю і, навіть, із Зауралля. Ще раз повторюю: тут торгує вся Україна, бо ми дали людям можливість продати врожай і заробити гроші. І люди це оцінили: і з Херсонщини, і з інших областей. Такої ситуації, щоб людина вивезла свій товар на ринок і відразу не змогла його продати практично не буває.

— Як Ви вважаєте, такий розвиток збуту, спонукає розвиток сільгоспвиробників?

— Однозначно. Сьогодні у нас фактично кожен двір задіяний у сільгоспвиробництві. Люди сьогодні вирощують усі сорти продукції: від суперранніх, до дуже пізніх, зимових. Тому ми навіть з травня до кінця листопада працюємо у цілодобовому режимі, щоб люди могли відразу продати те, що виростили і заробити гроші.

— Тобто збут — це основна проблема сільгоспвиробників?

— Розумієте, не можна розглядати проблеми сільськогосподарської галузі окремо від проблем села в цілому. Звичайно, є вузько галузеві проблеми: наприклад, оцінка відповідності сільгосппродукції, або запровадження нових технологій, або реалізація земельної реформи. Але вирішити ці галузеві проблеми важко без вирішення головної проблеми на селі. А головна проблема сьогодні – це нестача коштів у людей.

— Здається, це загальноукраїнська проблема, а не лише сільськогосподарська.

— Так, але на селі ця проблема більш кричуща. Бо в селі менше робочих місць, ніж, наприклад, у тому ж Херсоні. У селі більше літніх людей, які також потребують допомоги. У селі нижчі зарплати. Тому не можна вирішувати проблеми сільського господарства окремо від проблем села. От, наприклад, ми допомагаємо людям вирішити проблему збуту, але досягнути значного покращення буде важко, поки більшість людей перебуває у бідності.

«Людей, яких прагнуть покращити життя у селі, насправді багато»

— І що слід робити?

— Для початку, об’єднуватися. Сьогодні ми створили Асоціацію сільськогосподарських виробників, щоб об’єднати людей, яким не байдуже село. Бо мудрість і досвід українського народу вчать нас, як треба долати труднощі — у мирі, злагоді та єдності. Ми хочемо не лише допомогти малим та середнім сільгоспвиробникам, але й запропонувати комплексний план покращення життя сільських жителів. Бо бідність можна подолати лише щоденною працею та спільними зусиллями. Таким є рецепт виходу з кризи. Люди в нас, повірте, дуже працьовиті: ніхто, мабуть, так не працює, як працюють люди у селі.

— Хто сьогодні входить в Асоціацію сільгоспвиробників Таврії?

— Виробники сільгосппродукції, фермери малі і великі, економісти, юристи. Але також є і вчителі, і ветеринари, і пенсіонери. Ми відкриті для всіх людей, яким небайдуже село і які цінують роботу на землі. Нещодавно телефонував один чоловік. Він взагалі працює в Херсоні в управлінні міліції, а сам родом із Скадовського району. Каже: я двадцять п’ять років живу в місті, але сумую за рідним селом, хочу повернутися в село на пенсію і зайнятися садівництвом, тому підтримую вашу Асоціацію. Довелося прийняти від нього заяву. Людей, які прагнуть покращити життя у селі, насправді багато. Треба лише об’єднати наші спільні зусилля. Тоді ми зможемо змінити ситуацію на краще. Адже той, хто годує людей, не повинен жити бідно. Селяни повинні жити в достатку.