Споруда церкви для будь-якого села є не тільки культовою, а й в значній мірі символічною. Перша церква на території Старої Збур’ївки була збудована в 1776 році, через шість років після заснування села. Як про це писав в 1846 році архієпископ Херсонський та Таврійський Гавриіл: «Села Збурьевска, Троицкая, деревянная, Днепровский уезд. Построена войском Российским, имевшем в Збурьевске свой ретрашемент, и пребывала в ведомстве военном по 1792-й год. В сем году полки отсюда вышли и место заселилось гражданскими жителями…» Хоча перша церква знаходилась на території фортеці з моменту заснування, вона обслуговувала і жителів села.

- Наше село стало одним з перших (після Кардашинки), яке отримало свою церкву, в Олешках церкву збудували в 1790 році, а Голій Пристані тільки в 1807 році. До сьогоднішнього часу зберігся в діючій сільській церкві перший збур’ївський іконостас. Іконостас, перед яким з 1776 року зверталися до Всевишнього всі старозбур’ївчани, перед яким неодноразово стояв генералісимус О.В.Суворов, який керував розбудовою фортеці.

Перша церква була не великою за розмірами і з часом не могла вмістити всіх бажаючих, адже парафія (територія обслуговування) була значною, до нашого храму були приписані Чулаківка, Вяземка (Рибальче), Бехтери, Келегейські хутори (Гладківка), Михайлівка (Скадовського району), Солдатське (Нововолодимирівка) та інші села. Поступово визрівала потреба в будівництві нового приміщення.

Декілька років село готувалось до новобудови, збиралися церковні та гроші сільської громади, але місцеві священики Іродіон Якович Зеленкевич та Іван Тимофійович Дармостук не квапились з будівництвом, більше переймалися особистими проблемами. На початку 1837 священиком призначається Стефан Якович Лобачевский. Будучи досить молодою людиною, він взяв на свої плечі не тільки церковні служби, а й будівництво храму. Восени новобудову було закінчено – село отримало нову церкву. В даний час це будівля Будинку культури, найстаріша будівля Голопристанського району, що збереглася. Лобачевский прослужив старшим священиком в нашій церкві до листопада 1845 року та був переведений до міста Вознесенська.

На той час причт Збур’ївської Святотроїцької церкви складався з двох священиків, діакона, двох дьячків та пономаря. Церква проводила величезну роботу по виконанню християнських треб, так в 1846 році було здійснено 343 хрещення новонароджених, 125 поховань та 63 обряди вінчання. Крім цього були й невластиві, як на наш час, церковні функції, священики постійно виїздили для приведення на біблії до присяги людей на вимогу станового пристава та повітового землеміра, в церкві проголошувалися укази імператора та розпорядження уряду. Надзвичайно важливою функцією церкви була народна освіта, адже спочатку школи відкривалися саме при церквах. Розвиток освіти на території сучасної Голопристанщини почався саме в нашому селі, першу парафіяльну школу відкрили при Збур’ївській Святотроїцькій церкві. Ця подія сталася 15 червня 1840 року, до школи пішло десять хлопчиків, першим збур’ївським вчителем був місцевий дьячок Дмитрій Мироненков.

Святкування храмового дня «Святої Трійці» було визначною подією для всієї округи. Херсонська газета «Югъ» за 20 жовтня 1902 року писала: «Старожилы помнят, как в храмовый праздник – в день Св. Троицы, съезжалось в Збурьевку столько подвод со всевозможными дарами, что село представляло из себя большую многолюдную ярмарку. Около церкви сооружались временные печи, на которых в громадных казанах приехавшие бабы варили разного рода щи, тут же жарились целые туши кабанов и баранов; сюда же на общие средства привозились в больших количествах питие и по окончании обедни местные и приезжие крестьяне, установивши столы вокруг храма, а то просто расположившись на земле, на зеленой травке, под тенью столетних яворов и берестов, устраивали трапезу, которая продолжалась по несколько суток ежегодно и заканчивалась, как это всегда бывает у крестьян в таких случаях, упражнением в развитии мускулов».

На жаль, в невеликому об’ємі неможливо викласти історію нашої церкви. Але важливо зрозуміти головне, в 1837 році в Збур’ївці з’явилася унікальна споруда, з’явилася завдяки бажанню та старанням всієї громади. Протягом ста сімдесяти двох років село оберігало храм, та передавало наступним поколінням.

Віктор МАРУНЯК.