В житті села, як і в житті кожної людини можуть бути роки світлі, радісні, а можуть бути трагічні - роки випробувань, з яких виходять або зламавшись, або ставши сильнішими.

1848 рік в житті Збур'ївки був не просто трагічним, таких років на жаль було багато, рік був «чорним». Здавалося сама природа робила все для того, щоб знищити село. Страшна посуха протягом весни та літа, посіви стояли «бідні», в багатьох місцях хліб взагалі не зійшов. З серпня небо начало повертати вологу, як борг, але так що до кінця року сонце так і не пробилось з-за хмар. Промокли стріхи, за ними стіни, підлоги. Поля, городи, дороги, навіть в піщаній частині села, що ближче до річки, розкисли, перетворившись в суцільне болото. Люди ховалися в хати, намагаючись зігрітися.

Біда не прийшла в село одна, справжня біда прийшла в серпні - біду звали холера. Десятого червня померли двадцятисемирічний Яків Харченко та тридцятирічна Євдокія Подоляка - від холери, звістка швидко поширилась, село завмерло, чекаючи нових жертв страшної хвороби. Минув день, два, тиждень, люди помирали, але такого страшного діагнозу не було. Село почало заспокоюватись, Хрестячись на церкву і говорячи «пронесло», як з 25 червня почалася справжня епідемія. До кінця місяця померло ще п'ятеро збур'ївчан, в липні вісімнадцять людей, п'ятеро з яких діти та п'ятеро солдат першої батареї тринадцятої артилерійської бригади, що стояла в селі. В повіті було запроваджено жорстокий карантин, перекрито дороги. Серпень приніс в жертву страшній хворобі вісім душ. Відставний квартирмейстер Василь Євсейович Тарасенко, який помер другого вересня став останньою жертвою епідемії. Холера пішла, щоб знову повернутись до села через сім років.

1848 рік забрав життя 171 збур'ївчанина, сто шістнадцять з яких були діти до шести років, більше ніж за три попередні роки разом. До корі, яка не відпускала нове збур'ївське покоління десятиліттями, додалася епідемія смертей від «завалів» дифтерії, що спричинила занадто сира та прохолодна погода з серпня і до кінця року. Тільки за один день, 10 вересня, від «завалів» померло семеро дітей, за вересень вісімнадцять. Село «простудилось», вмирали від «простуди», «сухот». Не стало збур'ївського довгожителя Романа Красновида, що закінчив своє життя в сто двадцять років.

1848 рік Збур'ївка витримала, пережила. В селі з'явилося на світ сто дев'яносто немовлят, в сім'ях Андрія Васильовича Мака та Михайла Фомича Ротоноса народилися двійні. Тридцять дві подружні пари були вінчані в нашому храмі.

Підтримуючи один одного, збур'ївчани витримали страшне випробування, витримали і продовжили жити.

Віктор МАРУНЯК.